«Майже місяць утримували позицію на Донеччині під шквальним вогнем ворога», — боєць батальйону поліції особливого призначення з позивним Дядя

Повертаючись з позиції, правоохоронець отримав тяжке поранення внаслідок вибуху міни. Після чисельних операцій і ампутації ноги, проходить реабілітацію на Львівщині й планує повернутись до лав Національної поліції.

Василь із позивним Дядя - 46-річний капітан поліції, інспектор батальйону поліції особливого призначення (стрілецький)поліції Черкащини.

В органах внутрішніх справ він із 2005 року, перша посада – помічник дільничного інспектора. В подальшому працював на посаді старшого дільничного інспектора, виконував обов’язки начальника превенції територіального підрозділу поліції. У 2024 році - добровільно пішов на фронт. Разом з дружиною виховує двох синів.

Незважаючи на важке поранення та ампутацію лівої ноги нижче коліна, Василь зберігає оптимізм, почуття гумору та конструктивну злість (на ворогів). Зараз проходить реабілітацію в центрі Superhumans у місті Винники на Львівщині.

29 днів поліцейський разом з побратимами утримували позицію в одному з сіл Донецької області. «Після того як ми замінили хлопців, було менш-більш нормально, вогонь був не інтенсивний, хаотичний. Але якось вранці один із товаришів вийшов забрати воду, яку нам скинув дрон, і в цей час його побачив «Мавік». Приблизно через десять хвилин почалося - скиди, міномет, FPV», - розповідає правоохоронець.

По позиції працювало 4 міномети, FPV намагалися проникнути в бліндаж, тому наступні 20 днів були схожі на пекло. Коли на зміну прийшла інша команда, «Дядя» разом з побратимами одягнули антидронові костюми, дочекалися ночі та вирушили в розташування частини. «Почали рухатись в напрямку дамби, яка мала довжину приблизно один кілометр. Я йшов третім у групі коли ми дістались середини дамби - наступив на міну», - згадує боєць.

Уламками правоохоронцю розтрощило ногу, окрім того – він отримав контузію та супутні травми. До розташування поліцейського донесли побратими. «Мої суміжники, які йшли зі мною і з мого батальйону хлопець з позивним «Смарт», яким я дуже вдячний - разом вони на ношах несли мене по краю водосховища, по каміннях», - розповідає правоохоронець.

Далі було багато операцій, ампутація ноги та реабілітація, яка триває й досі. «Дядя» вірить у Перемогу, для якої й сам чимало зробив, любить свою дружину та синів і планує майбутнє життя – хоче працювати та бути корисним. «Українцям побажав би віри й терпіння. Незважаючи ні на що, наші хлопці продовжують тримати оборону на Донеччині та на інших напрямках, тому – все буде добре!»

Відділ комунікації поліції Львівської області